Напрямки | Локації відпочинку в Карпатах

Богородчани – районний центр, що належить до Івано-Франківської області. Містечко розташоване на берегах річки Бистриця-Солотвинська. Через селище проходить важлива для відпочивальників траса, яка веде до найбільш популярних гірських курортів: Яблуниці, Буковелю, Яремче, Верховини, Драгобрату. Та й самі Богородчани не обділені гірськими пейзажами. Тому край багатий на щедрі лісові та річкові дари, за якими так полюбляють «полювати» туристи. За духовною поживою кожен охочий мандрівник обов'язково повинен завітати до Манявського скиту та однойменного водоспаду, який є найвищим відомим водограєм в Українських Карпатах.

Кожен поважний турист, який хоч раз побував в Дземброні буде радити відпочинок в цьому високогірному селі всім своїм знайомим. В чому ж основна таємниця, що так приваблює мандрівників?! З кожним роком все більше поширюється мода на зелений туризм. Українські Карпати – ідеальне місце для цього новомодного виду відпочинку. Кремезні гірські масиви та поодинокі гори-велтні, вкриті зеленими килимами полонин, дзвінке та чисте, мов кришталь, гірське повітря, бурхливі та грайливі гірські потоки, дикі звірі, які зацікавленим поглядом визирають із-за хащів на досі небачених людей. В жодному супермаркеті світу не можливо купити таких смачних та корисних молочних продуктів, запашних білих грибів та солодших за мед ягід. Жодна вода з магазину не зрівняється чистотою та користю з гірською. Одним словом, кількаденний відпочинок в Дземборі – це саме те, що необхідно спраглій до спокою та гармонії душі. Та якщо ви не належите до пасивних відпочиваючих, тоді Дземброня – ідеальний старт маршруту по найвищому в Україні Чорногірському хребті.

Село Шепіт належить до Косівського району Івано-Франківської області. Невеличке за населенням (1650 осіб) село знаходиться за 36 км від районного центру та за 45 км до найближчої залізничної станції у Коломиї.

За площею село доволі значних розмірів тому ділиться на чималу кількість сільських куточків та районів: Рунок, Шепіт, Пантериш, Підпантериш, Лисничка, Безвінний, Підкородистий, Черешенька, Кичера, Буковли, Грунь, Підріжжя, Скрипки, Костиївський потік, Підріжжя, Вишне поле, Полагнюки. До 1940 року село носило назву Брустури.

Гірські села, немов бусини дорогоцінного коралового намиста, розсипані по всій території Карпат. Котрась бусинка більша та помітніша, а котрась зовсім крихітна. Та всієї в'язки без будь-якої з бусинок не зібрати. Тому кожне село, незалежно від величини, по-своєму унікальне та неповторне. Волова, з загальною площею 19 кв. км, належить до невеличких сіл, його населення налічує близько 200 чоловік. У 2017 році селу виповнилося 168 років. Як на гірське поселення, то ще дуже молоде. В наш час село належить до Кривопільської селищної ради. До поселення не так й важко вже добиратися, знаходиться воно за 12 км від смт. Верховина. До найближчого гірськолижного підйомника в Ільцях – 7 км. З Ільцями Волова пов'язане однією ниточкою річки Ільцівка.

Весь Гуцульський край – окремий живий організм зі своїми думками та звичками. Верховина – саме серце цього дивовижного та прекрасного краю. Осередок гуцульської культури, який від початку до середини ХХ ст. відвідували та описували в своїх творах українські митці. Неодноразово Верховина ставала місцем паломництва Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Марка Черемшини, Осипа Маковея, Гната Хоткевича, Василя Стефаника і навіть геніального Костянтина Станіславського. Тут він побував разом зі своїми підопічними з Московського художнього театру.

Івано-Франківськ – європейське місто, райський куточок з красивою архітектурою, затишними скверами та парками. Франківськ, чи як молодь ласкаво називає Франик, – з першої хвилини стає своїм, рідним. Це любов з першого погляду, адже більш затишного, комфортного та практичного міста – вам точно не знайти. Не даремно місцева влада роками докладала чималих зусиль для створення алей, парків, озеленення вулиць. Саме тому так приємно прогулюватися пішки головними вулиця Івано-Франківська.

Село в Карпатах – суміш природної краси та палкого гуцульського темпераменту. Щирі та привітні, вродливі та сильні духом, вільні гуцули, як ніхто, ревно дотримуються своїх звичаїв. Мабуть, розуміють, що в цьому їхня сила. А ще тисячолітні сиві гори з чистим, мов кришталь, повітрям, гірська вода, наповнена життєдайною силою – все, що лікар прописав. Тому, мало хто в Карпатах не те що хворіє, навпаки, живе до глибокої старості. Віра в Бога, вірність традиціям та рідному краю – ось, що робить гуцулів невразливими до плину часу. Мабуть, немає такої сили, котра змогла б змінити щось у звичному плині життя гуцулів. Жителі села Криворівня – 100% тому підтвердження. Живописна гірська природа навколо села та прямодушність місцевого населення зуміли заворожити та надихнути найвразливіших світу цього – митців пера, пензля та кіно. Саме через це Криворівня отримала свою іншу назву – «гуцульські Атени», як осередок культури та мистецтва ХІХ-ХХ ст.

Ужгород – невеличке, зате повноцінне європейське містечко, яким так гордяться містяни. Місто поєднує в собі всі найкращі романтичні та пригодницькі традиції. Ужгород – місто, в якому відпочиваєш і тілом, і душею. Тихе та розмірене, воно вражає мешканців мегаполісів, приваблює своє провінційністю та безпосередністю. Кожен гість міста з легкістю знайде розвагу до душі.

Красія – курорт, що розташувався на межі гірського масиву Східні Бескиди. Місцеві гірські вершини славляться своєю пологістю. Перепад висоти тут не перевищує 600 метрів. Гірськолижні траси курорту – ідеальне місце для всіх типів лижників та сноубордистів. Найдовша траса Красії сягає 3,5 км, та це не головна особливість місцини. Багато відчайдухів полюбляють курорт через можливість позатрасового катання. Серед найбільших переваг курорту – довготривалий лижний сезон, який розпочинається в грудні та закінчується у квітні. А також практична відсутність затяжних черг до підйомників. Тут їх величезне різноманіття: шість витягів та така ж кількість підйомників на будь-який смак. Серед них є навіть приватний мультиліфт

Місцеві озера Солотвина можна зрівняти з Мертвим морем, а пам'ятки стародавньої архітектури із археологічними знахідками римської доби. Солотвино відділяє від Румунії тільки річка Тиса. По інший бік течії знаходиться румунське поселення Сигіт. Солотвинці час від часу перегукуються з румунами, запитують як справи, що нового? В селі існує міжнародний пропускний пункт «Солотвино», тому якщо у вашій кишені біометричний паспорт, тоді можна і заглянути одним оком по той бік кордону. Дізнатися, чим живе та дихає Європа.