Невеличке провінційне містечко на Закарпатті відоме своїми архітектурними та природними принадами. Колишній костел святої Єлезавети та руїни середньовічної фортеці на фоні неймовірних гірських пейзажів вражають кожного у саме серце.
Здебільшого про Славське знають, як про гірськолижний курорт, який підходить як професіоналам, так і аматорам. Особливість курорту у тому, що його можна відвідувати протягом всього року і жодного разу не прогадати. Славське оточене з усіх боків лісистими схилами Бескидів та Горган. Найвищою гірською вершиною поблизу Славського є Довбушанка (1236 м.), нижчі - Ільза(1066 м.), Клива(1069 м.), Менчела(1014 м).
Богородчани – районний центр, що належить до Івано-Франківської області. Містечко розташоване на берегах річки Бистриця-Солотвинська. Через селище проходить важлива для відпочивальників траса, яка веде до найбільш популярних гірських курортів: Яблуниці, Буковелю, Яремче, Верховини, Драгобрату. Та й самі Богородчани не обділені гірськими пейзажами. Тому край багатий на щедрі лісові та річкові дари, за якими так полюбляють «полювати» туристи. За духовною поживою кожен охочий мандрівник обов'язково повинен завітати до Манявського скиту та однойменного водоспаду, який є найвищим відомим водограєм в Українських Карпатах.
Гірські села, немов бусини дорогоцінного коралового намиста, розсипані по всій території Карпат. Котрась бусинка більша та помітніша, а котрась зовсім крихітна. Та всієї в'язки без будь-якої з бусинок не зібрати. Тому кожне село, незалежно від величини, по-своєму унікальне та неповторне. Волова, з загальною площею 19 кв. км, належить до невеличких сіл, його населення налічує близько 200 чоловік. У 2017 році селу виповнилося 168 років. Як на гірське поселення, то ще дуже молоде. В наш час село належить до Кривопільської селищної ради. До поселення не так й важко вже добиратися, знаходиться воно за 12 км від смт. Верховина. До найближчого гірськолижного підйомника в Ільцях – 7 км. З Ільцями Волова пов'язане однією ниточкою річки Ільцівка.
В наш час Галич – тихе та привітне провінційне містечко, з населенням до 10 тисяч людей. А в часи Сердьовіччя місто – духовно та культурно розвинутий центр одного із наймогутніших на той час Галицько-Волинського князівства. Його кордони сягали не тільки сучасної Правобережної України, а й сусідніх нині Молдови та Румунії. Саме Галич прийняв на себе роль захисника Руських земель після нищівного набігу монголо-татар на Київ і інші найбільші міста. Саме тут продовжувала жити руська культура та віра. Хоча з того часу і пройшло більше тисячі років, досі серед пістрявого місцевого населення можна вгадати нащадків славнозвісних галицьких королів.
Кути – село не тільки з пістрявою культурою, але й населенням – на його території проживають не тільки українці, а й росіяни, поляки, вірмени, білоруси. Відстань до районного центру Косів – 10 км, до найближчої залізничної станції у Вижниці – трохи більше кілометра.
Манява – особливе поселення. Мабуть, по всій Україні не знайти подібного. Це місце духовної сили та відродження. Назва села походить від слова «навмання». І можна зрозуміти чому, завдяки одній давній легенді. Дуже давно, коли була Київська Русь, а гори були по-справжньому дикими та неприступними, з Києво-Печерської Лаври вирушили в путь два ченці. Шукали вони святої землі на подобі київської. Йшли вони довго в спеку, дощ та сильний вітер. Йшли навмання, поки не приблудили до затишного та тихого лісу. Мир та спокій вселився в душі подорожніх, та було одне «але»: дуже вже хотілося монахам пити. Для цього звернулися вони в мовчазній та щирій молитві до Господа. І сталося диво! З каменя потекла справжня вода, що означало: місце по-справжньому святе. Так звершилося диво, яке вже віками живе у серці кожного мешканця «невеличкого острівця непохитної віри та любові» серед живописних Карпат.
Село Шепіт належить до Косівського району Івано-Франківської області. Невеличке за населенням (1650 осіб) село знаходиться за 36 км від районного центру та за 45 км до найближчої залізничної станції у Коломиї.
За площею село доволі значних розмірів тому ділиться на чималу кількість сільських куточків та районів: Рунок, Шепіт, Пантериш, Підпантериш, Лисничка, Безвінний, Підкородистий, Черешенька, Кичера, Буковли, Грунь, Підріжжя, Скрипки, Костиївський потік, Підріжжя, Вишне поле, Полагнюки. До 1940 року село носило назву Брустури.
Яблунів – селище міського типу з живописними гірськими куточками, яке належить до Коломийського району Івано-Франківської області. Розмістилося селище на затишному лівому березі річки Лючка, що належить до басейну Прута. До найближчої залізничної станції в Коломиї – 15 км, населення – більше 2 тисяч. До складу Яблунева входять такі присілки: Середній, Баньки, Мелок. Околиці селища багаті на урочища та узвишшя. Найвище узвишшя – Лебедин (803 м). Також селище знамените своїми пам'ятками природи: водограєм Рушір, озером Лебединим, дендрарієм, відомим тим, що на його території ростуть 90 видів екзотичних рослин. Загальна його площа 1,6 га. Вся ця краса рукотворна і належить Володимиру Шевчуку, який у 1970 році приклав чимало зусиль для майбутніх поколінь.
Яремче – найяскравіша квітка у пишному віночку гірських поселень. Розквітла ружа, що приваблює свої гостей розкішшю та неповторною красою. Знаменитий курорт українських Карпат, що допомагає вилікувати не тільки тіло, а й втомлену роботою та турботами душу. Порівняно молоде поселення виникло у 1787 році, і вже з часу свого виникнення – це найбільш відвідуваний туристичний цент Прикарпаття, до якого з'їжджалися з усіх куточків Європи. Основна маса відпочиваючих – це знатні та заможні туристи з велелюдних Кракова, Варшави, Відня та Львова. Дивовижно, але навіть за часів Радянського Союзу Яремче не втратило свого основного статусу і продовжувало бути улюбленим місцем відпочинку дорослих та дітей.