Напрямки | Локації відпочинку в Карпатах

Коломия – невеличке, затишне, європейське містечко, яке розташувалося на лівому березі Прута. Районний центр Прикарпаття, що вражає історично насиченими вулицями. Центр Коломиї повністю відображає архітектуру часів Австро-Угорької імперії, коли переважали яскраві, святкові кольори. Що не скажеш вже про інші райони з сірими бетонними багатоповерхівками чи лаконічними та буденними одноповерховими спорудами. Та не будемо про сумне, Коломия – туристичне провінційне містечко, яке заворожує кожного гостя своєю неповторною красою та щедрою гостинністю. Повірте, місто має вас чим здивувати!

Ділове – невеличке гірське село, яке славиться на всю Україну та далеко за її межами, як географічний центр Європи. Вже за обріями села видніється Румунія. Саме тому в Діловому є пропускний пункт, з якого розпочинається подорож Мармаросами. Офіційно Ділове належить до території України та знаходиться на Закарпатті, але зі своєю багатою історією та різноманіттям країн-власників у селі проживає велика кількість різних народів. Серед них: 60% українці, 18% – євреї, угорці – 15%, чехи – 3,5%. І це вже не кажучи про інші меншини, які є рештою населення.

Місце, де розташувалося селище Жденієво, надзвичайно миловидне та живописне - підніжжя Верховинського Вододільного хребта. Тут радують око неймовірно красиві вершини та схили гір, вкриті густими заростями буків та смерек. Місцина може вразити як новачка, так і бувалого туриста своїми просторими та безмежними полонинами, схожими на альпійські луки. Тут можна сповна насолодитися солодкими соковитими чорницями та ароматами гірських трав та квітів. Серед буйної соковитої трави проглядаються яскраві плямки маків, фіалок, айстр. Справжній щасливчик той, хто зуміє знайти рідкісний гірський едельвейс, або шовкову косицю. Тільки обраним показується ця дивовижна рослина, яка вражає в саме серце своєю красою та неповторністю.

Справжня туристична мекка, яку відвідують кожного року тисячі туристів. Чинадієво – це старовинне селище на Закарпатті в долині річки Латориця, всього за 15 км. від Мукачевого. За 48 км. від обласного центру Ужгорода. До 1944 року поселення існувало під назвою Сент-Міклош.

Невеличке провінційне містечко на Закарпатті відоме своїми архітектурними та природними принадами. Колишній костел святої Єлезавети та руїни середньовічної фортеці на фоні неймовірних гірських пейзажів вражають кожного у саме серце.

Богородчани – районний центр, що належить до Івано-Франківської області. Містечко розташоване на берегах річки Бистриця-Солотвинська. Через селище проходить важлива для відпочивальників траса, яка веде до найбільш популярних гірських курортів: Яблуниці, Буковелю, Яремче, Верховини, Драгобрату. Та й самі Богородчани не обділені гірськими пейзажами. Тому край багатий на щедрі лісові та річкові дари, за якими так полюбляють «полювати» туристи. За духовною поживою кожен охочий мандрівник обов'язково повинен завітати до Манявського скиту та однойменного водоспаду, який є найвищим відомим водограєм в Українських Карпатах.

Гірські села, немов бусини дорогоцінного коралового намиста, розсипані по всій території Карпат. Котрась бусинка більша та помітніша, а котрась зовсім крихітна. Та всієї в'язки без будь-якої з бусинок не зібрати. Тому кожне село, незалежно від величини, по-своєму унікальне та неповторне. Волова, з загальною площею 19 кв. км, належить до невеличких сіл, його населення налічує близько 200 чоловік. У 2017 році селу виповнилося 168 років. Як на гірське поселення, то ще дуже молоде. В наш час село належить до Кривопільської селищної ради. До поселення не так й важко вже добиратися, знаходиться воно за 12 км від смт. Верховина. До найближчого гірськолижного підйомника в Ільцях – 7 км. З Ільцями Волова пов'язане однією ниточкою річки Ільцівка.

В наш час Галич – тихе та привітне провінційне містечко, з населенням до 10 тисяч людей. А в часи Сердьовіччя місто – духовно та культурно розвинутий центр одного із наймогутніших на той час Галицько-Волинського князівства. Його кордони сягали не тільки сучасної Правобережної України, а й сусідніх нині Молдови та Румунії. Саме Галич прийняв на себе роль захисника Руських земель після нищівного набігу монголо-татар на Київ і інші найбільші міста. Саме тут продовжувала жити руська культура та віра. Хоча з того часу і пройшло більше тисячі років, досі серед пістрявого місцевого населення можна вгадати нащадків славнозвісних галицьких королів.

Кути – село не тільки з пістрявою культурою, але й населенням – на його території проживають не тільки українці, а й росіяни, поляки, вірмени, білоруси. Відстань до районного центру Косів – 10 км, до найближчої залізничної станції у Вижниці – трохи більше кілометра.

Село Шепіт належить до Косівського району Івано-Франківської області. Невеличке за населенням (1650 осіб) село знаходиться за 36 км від районного центру та за 45 км до найближчої залізничної станції у Коломиї.

За площею село доволі значних розмірів тому ділиться на чималу кількість сільських куточків та районів: Рунок, Шепіт, Пантериш, Підпантериш, Лисничка, Безвінний, Підкородистий, Черешенька, Кичера, Буковли, Грунь, Підріжжя, Скрипки, Костиївський потік, Підріжжя, Вишне поле, Полагнюки. До 1940 року село носило назву Брустури.