Микуличин – затишне туристичне село на Прикарпатті

9 469

Українські Карпати – єдиний живий організм зі своїми думками та таємницями, дикі землі серед велелюдних міст. Нерозгадана таємниця тисячоліть, яка манить у свої надра все нових та нових мандрівників. Карпатські села – острівки цивілізації, яка зуміла прижитися серед древніх вершин та сивих лісів. На відміну від міст, де традиції практично забулися, у гірських селах мирно вживаються древні традиції та блага цивілізації. Рідко тепер котрий гуцул без мобільного зв'язку чи телевізора. Та найголовніше, що досі в карпатських селах цінується віра, любов до природи та ближнього. Саме тому Карпатський край чи не найгостинніший. Щоб відчути на собі не тільки позитивний вплив гірської добродушності, а вплив чистого карпатського повітря – потрібно завітати до села Микуличин, що на Прикарпатті. Село розмістилося у затишку, на берегах річок Прутець Чемигівський та Прут.

Вид на Микуличин з висоти пташиного польоту
Панорама Микуличина з висоти пташиного польоту

Історія села Микуличин

Перші згадки про село

Коли ще на території нинішнього села існувало поселення, не було на Землі жодної сформованої держави. Ще за часів неандертальців, близько 40 тисяч років тому, тут проживали свої дні древні люди. Чисельні археологічні розкопки, зокрема в урочищах Царина, Чопа та Кливка, Жбир, Поляна, не тільки розкажуть історію місцевості, а й наочно демонструють її. Місцева історія древніх часів розкривається знайденими різноманітними інструментами: шкребками, наконечниками стріл, різцями. Такі знахідки доводять, що на цій території колись давно жив народ, який харчувався за допомогою збирання корінців та полювання, а жили у дерев'яних конструкціях, які були накриті мамонтовою шкірою.

Перша згадка про поселення, як Микуличин, датується 1412 роком. Згідно наказу Верховної Ради України у 2012 році святкували 600-річчя найбільшого європейського села. А Укрпошта випустила з цієї нагоди серію марок. Назва поселення походить від його першого власника, вірного підданого Данила Галицького – Микули. Землі руському воєводі дісталися у якості подарунка. З Микулою та поселенням пов'язана легенда. Одного разу прогулювався воєначальник зі своїм військом по горах, там їх і помітили вороги, які застали зненацька дружину з воєводою. Та жодна кількість ворогів не залякали безстрашного Микулу. В тому страшному бою загинули всі захисники микуличинських земель.

Микуличин, світанок
Світанок в Микуличині

Опришківський рух в Микуличині

Яка ж історія карпатського села без опришків?! В цих землях перші повстанські загони з'явилися ще в ХVІІ ст. Головним завданням опришків було послабити панський гніт, який вже став нестерпним для українських селян. Очолювали ватаги опришків прості селяни, як от Іван та Нестор Пискливі. Та їхні набіги були «квіточками» у порівнянні з загонами Олекси Довбуша, що наганяв страху на всю панську еліту, що проживала на навколишніх землях.

Територія Микуличина була величезною і займала всі землі Верхнього Попруття. Село стало самим осередком гірських земель, на яких лютували опришки зі своїм невловимим ватажком Олексою Довбушем. Головним чином, розбійницька діяльність проти багатих та пихатих отримала колосальну підтримку місцевого населення. Підпільно, в таємниці від польської влади селяни постачали опришкам продукти та переповідали новини з села. Досі в присілку Луки зберігся місток, який став головною переправою Довбуша з побратимами до села. Саму стежку – шлях ватажка, місцеві мешканці сучасного Микуличина називають «опришківською».

Ласим шматочком для опришків був купецький шлях з Кут та Коломиї до Закарпаття. Цією дорогою переправлялися всякого роду товари, які доставлялися з місця на місце місцевими мешканцями. Микуличин – стратегічно важливе село, купецька переправа. Чи не тому на першій офіційній печатці поселення зображений кінь, навантажений товаром, та його супроводжуючий. Окрім відстеження головного купецького шляху, головним завданням опришків було присікання розбійницьких нападів смоляків на пастухів та їх худобу.

В історії села закарбувався випадок з Довбушем, коли той прийшов до колишнього присілку Царина та змусив знахабнілих панів повернути селянам худобу.

В деякій мірі Олексу Довбуша можна назвати расистом, адже за його контролювання Микуличина в селі не селилися євреї. А все тому, що ватажок відверто недолюблював лихварів та корчмарів.

Саме микуличинські майстри забезпечили всім необхідним народних героїв. Ткачі виготовили накидки-петики, які могли ще й бути замість покривал на час сну. А різьбярі виготовили міцні та надійні топірці, що вважаються опришківським символом.

с. Микуличин, залізничний вокзал
Залізничний вокзал в Микуличині

Микуличин за часів Австро-Угорщини

Саме австрійці внесли чималий внесок в економічний розвиток села. За часів імперії на території поселення діяли аж дві пилорами, скляна гута (промисел скла), збудована шосейна дорога. Після скасування панщини у Микуличині не залишилося жодного кріпака. За документами кожен мешканець села став громадянином Австро-Угорської імперії. Місцеве населення так зраділо змінам, що понастановлювало чималу кількість пам'ятних знаків, приурочених тій події. Та попри все в селі не було жодної грамотної душі, саме тому було вирішено відкрита малоефективну школу та читальню.

З 1901 року в селі починаються кардинальні зміни, що сприяють розвитку туризму. Львівське товариство «Народна Гостинница» орендувала цілу віллу у місцевого ксьондза о. Тадея Галайчука. Повністю сучасним село зробило залізничне сполучення, яке почало функціонувати з 1904 року.

Микуличин в міжвоєнні роки

До 1928 року до складу Микуличина входили Татарів та Ворохта. Таким чином Микуличин вважався найбільшим поселенням у всій країні. Після від'єднання Ворохта отримала статус курорту.

Микуличин, Карпати
Микуличин — гірське село в Карпатах

Відомі постаті у Микуличині

Неймовірна природа та чисте повітря Микуличина приваблювали свого часу чи не всю письменницьку еліту Західної України. Серед відомих творців у Микуличині бували В. Стефаник, Л. Українка, І. Франко, М. Драгоманов та інші. Слава про дивовижний Микуличин дійшла і до туманного Альбіону, звідки приїхала гостювати письменниця з шотландським корінням М. Дові. Не просто так вона пробула в селі цілий місяць. Незабутні канікули серед карпатських гір надихнули Дові на створення книги «Дівчина в горах». Найбільше запав в душу письменниці український стрій, який вона описує, як найчарівніший.

Микуличин удостоївся візитом самого Карла Франса Габсбурга – майбутнього правителя Австро-Угорщини. Головною розвагою для молодого цісаря було полювання на глухарів.

Трагічні сторінки свого життя в Микуличині проживає українська поетеса І. Вільде. Протягом одного року лісничим у Микуличині був чоловік Вільде – Е. Полонюк. На жаль, чоловіка жорстоко розстріляли німецькі окупанти.

Микуличин – гірське село з багатою історією та цілою низкою нерозгаданих таємниць. Такий собі магніт, що манить сотні туристів, які залишають тут своє серце. Сама згадка про незабутній відпочинок у Микуличині допомагає позбутися раптового смутку чи початку затяжної депресії.

Чудові пейзажі Микуличина
Чудові краєвиди Микуличина

Туризм та відпочинок в Микуличині

Село знаходиться в осередку заповідної зони, в Карпатському національному природному парку. Створили заповідник ще у 1980 році задля охорони Чорногірських прадавніх лісів. Тому сама атмосфера недоторканої природи змусить вас прикипіти всією душею до цієї місцини. Чого тільки варті столітні смереки, які були свідками опришківських таємниць; кришталево чисті джерела – солодкі та прохолодні, які наділяють богатирською силою та здоров'ям; просторі поляни із запашними травами та білими хмаринками – овечками. Таке різнотрав'я лікарських та корисних рослин зробили овечу сироватку цілющою.

Микуличинська святиня – церква Святої Трійці, зведена у далекому 1868 році. За чималий вік храм зумів протистояти не тільки природнім, а рукотворним катаклізмам. Це все відбулося завдяки щирій та непохитній вірі місцевого населення. Справжньою перлиною в золотій оправі можна вважати ікону ХІХ ст., написану відомим на всю країну майстром Корнилом Устияновичем.

Окрім цього з Микуличина зручно розпочинати пішохідні походи на гірські масиви Горгани та Чорногора. Вже там на туристів очікує знамените озеро Несамовите, за переказами, в якому народжується град та негода. Знаходиться водойма на схилі вершини Туркул у Чорногірському масиві.

Карпати, озеро Несамовите
Озеро Несамовите

Стежка Довбуша – шлях легендарного опришківського ватажка, народного героя. Тут можна побачити ймовірне місце спочинку Довбуша – камінь з кам'яним хрестом на ньому.

З Микуличина розпочинаються маршрути до водоспаду Женецький Гук, вершин Ягідна та Хом'як, каньйону Чемегівський, що на річці Прут.

г. Говерла — найвища вершина України
Найвища вершина України — г. Говерла (2061 м)

Родзинкою Микуличина є місцева пивоварня, яка функціонує в селі з 2002 року. Пивоварня славиться на всі Карпати справжнім «Гуцульським» пивом чотирьох сортів.

Микуличин – ідельний варіант повноцінного відпочинку в Карпатах за доступними цінами. Затишне розташування села серед вершин та древнього лісу, добре сполучення з обласним центром, чимало туристичних атракцій, щира гостинність місцевого населення роблять Микуличин улюбленим місцем відпочинку тисячі туристів.

Розташування:

с. Микуличин, Івано-Франківська область

Координати GPS:

48.40995420, 24.61664870

Коментарі

0